Математика – С. 139, №876,877
Англійська мова – CB c.62,
WB с. 62
Українська мова
– с.124, впр.326,
Читання – читати «Як Шуша познайомився з
Гагою»
(2 група – «Хрестоматія» с. 77-78)
Якось Шуша надумав літати. «Усі літають.
Птахи у небі, діти — у снах. А я?» Шуша знав: щоб літати, треба або мати крила,
або заснути. До ночі ще було далеченько, тож Шуша вирішив змайструвати собі
крила.
Клей він мав. Нитки з голкою також. І картон.
Залишилося назбирати пташиного пір’я. Пір’я Шуша збирав дуже довго. У червоне відерце, яке знайшов на пляжі. Коли він бачив якусь пір’їнку, то відразу замислювався: а яка то була пташка? Велика чи мала? Як високо вона може літати? Чи вміє вона стрибати? Чи вміє вона співати і передражнювати? А чи боїться котів?
Де вона мешкає? Як її звуть і що вона любить? Пір’їни були різними. Крихітне пір’ячко — у горобців. Трохи більше — голубине. Ще більше — у ворон, шпаків та сорок. Нарешті відерце наповнилося.
І Шуша почав майструвати крила. Копирсався він довгенько, але й крила вийшли чудові! Наче справжні!
Тоді Шуша поліз до своєї шухлядки і знайшов окуляри на гумці. Бо літати без окулярів — це неправильно.
Обов’язково щось потрапить в око. Літати без окулярів можуть тільки пташки. Але це так тільки здається, що вони літають без окулярів. Насправді птахи теж мають окуляри — але вони в самих очах.
Шуша прикріпив крила спеціальними нитками, надів окуляри і спробував злетіти. Та йому не вдавалося. Натомість вдавалися стрибки! І Шуша взявся стрибати, щоб вистрибати увесь смуток від того, що злетіти він так і не зміг. Коли смуток було майже вистрибано, біля Шуші з’явилася велика кумедна ворона з блискучими очиськами.
— Привіт, — сказала вона. — Я — Гага. А ти хто такий?
Шуша відповів, що він Шуша. І зняв окуляри, щоб краще роздивитися Гагу. Бо окуляри в Шуші були не для того, щоб краще бачити, а для того, щоб вправно літати.
— Так-так, — мовила Гага. — Отже, очі в тебе знімаються...
Гага ніколи не бачила окулярів.
— Це не очі, це — окуляри, — пояснив Шуша.
— О-ку-ля-ри? Якась комаха зі скельцями... і хто її так назвав?
Шуша знизав плечима. Йому було байдуже, хто й чому так назвав цей чудовий та зручний пристрій.
Натомість він торкнувся крил Гаги.
— У тебе є крила... — зітхнув він. — Справжні?
Гага тим часом чепурила свої крильця.
— Справжнісінькі. Хочеш подивитися, як вони працюють? — запитала Гага.
Звісно, Шуша дуже хотів. Навіть тричі плеснув у долоні. І тоді Гага легенько підхопила Шушу й закружляла з ним навколо галявини.
— Я лечу! — заволав Шуша і почав махати своїми крильцями. — Я лечу!
— Так, ми летимо! — відповіла Гага.
І вони засміялися. Саме так Гага й Шуша подружилися. І Шуша нарешті полетів. Бо друзі можуть подарувати тобі крила!
Клей він мав. Нитки з голкою також. І картон.
Залишилося назбирати пташиного пір’я. Пір’я Шуша збирав дуже довго. У червоне відерце, яке знайшов на пляжі. Коли він бачив якусь пір’їнку, то відразу замислювався: а яка то була пташка? Велика чи мала? Як високо вона може літати? Чи вміє вона стрибати? Чи вміє вона співати і передражнювати? А чи боїться котів?
Де вона мешкає? Як її звуть і що вона любить? Пір’їни були різними. Крихітне пір’ячко — у горобців. Трохи більше — голубине. Ще більше — у ворон, шпаків та сорок. Нарешті відерце наповнилося.
І Шуша почав майструвати крила. Копирсався він довгенько, але й крила вийшли чудові! Наче справжні!
Тоді Шуша поліз до своєї шухлядки і знайшов окуляри на гумці. Бо літати без окулярів — це неправильно.
Обов’язково щось потрапить в око. Літати без окулярів можуть тільки пташки. Але це так тільки здається, що вони літають без окулярів. Насправді птахи теж мають окуляри — але вони в самих очах.
Шуша прикріпив крила спеціальними нитками, надів окуляри і спробував злетіти. Та йому не вдавалося. Натомість вдавалися стрибки! І Шуша взявся стрибати, щоб вистрибати увесь смуток від того, що злетіти він так і не зміг. Коли смуток було майже вистрибано, біля Шуші з’явилася велика кумедна ворона з блискучими очиськами.
— Привіт, — сказала вона. — Я — Гага. А ти хто такий?
Шуша відповів, що він Шуша. І зняв окуляри, щоб краще роздивитися Гагу. Бо окуляри в Шуші були не для того, щоб краще бачити, а для того, щоб вправно літати.
— Так-так, — мовила Гага. — Отже, очі в тебе знімаються...
Гага ніколи не бачила окулярів.
— Це не очі, це — окуляри, — пояснив Шуша.
— О-ку-ля-ри? Якась комаха зі скельцями... і хто її так назвав?
Шуша знизав плечима. Йому було байдуже, хто й чому так назвав цей чудовий та зручний пристрій.
Натомість він торкнувся крил Гаги.
— У тебе є крила... — зітхнув він. — Справжні?
Гага тим часом чепурила свої крильця.
— Справжнісінькі. Хочеш подивитися, як вони працюють? — запитала Гага.
Звісно, Шуша дуже хотів. Навіть тричі плеснув у долоні. І тоді Гага легенько підхопила Шушу й закружляла з ним навколо галявини.
— Я лечу! — заволав Шуша і почав махати своїми крильцями. — Я лечу!
— Так, ми летимо! — відповіла Гага.
І вони засміялися. Саме так Гага й Шуша подружилися. І Шуша нарешті полетів. Бо друзі можуть подарувати тобі крила!
Немає коментарів:
Дописати коментар