Домашні завдання (20.02)

Читання – виразно читати оповідання «Хто живе у парку».

http://LearningApps.org/watch?v=pq0g0qu5j17

Українська мова – http://LearningApps.org/watch?v=pt4pj92vc17

Математика – с. 116, № 691– обчислити вирази; № 692- скласти вираз, знайти його значення; повторити таблицю множення і ділення на 2 і 3.

http://LearningApps.org/watch?v=pi18sbxjc17

Англійська мова -1 група- В3,4 (зошит); с. 47;

                                 2 група – зошит -  с 47, 50,51

21. 02 - відбудуться онлайн уроки

Хто росте у парку

      У великому місті був маленький парк із озерцем.
   У парку росло одинадцять великих дерев і один малий паросток. Він мав тонке стебельце і два листочки. Йому подобалося, коли надвечір падав теплий дощ, і не подобалася холодна роса уранці.
   У парку гуляли великі й маленькі люди. Доріжками чалапали голуби й ворони. У траві повзали мурашки, сонечка й пурхали метелики. Вони були схожі одні на одних. 

   Маленькі люди — на великих, голуби — на голубів, ворони — на ворон, мурашки — на мурашок, сонечка — на сонечок, а метелики… Ну, метелики були різні, але всі мали по чотири кри́льця, по два вусики і по шість лапок.
   «Цікаво, а хто з мене виросте? На кого я схожий?» — подумав паросток і взявся розглядати дерева навколо.

      — Може, я схожий на тебе? — запитав у БЕРЕЗИ.
     Але у берези кора біла, гладенька, а на ній — темні й шереха́ві *1 плями.
     Навесні вона надіває сережки. 
     Ось такі.
     І дає сік. Авжеж, сік! Його збирають просто зі стовбура. 
     Сік прозорий і дуже корисний.Листячко береза має дрібне, а гілля — як тоненькі батіжки́. 
     Ось такі.
     — Ні, — хитнулася береза, — ти на мене не схожий.

    То, може, на тебе? - паросток задивився на ДУБА.
    Та дуб - кремезний і розлогий, і кора в нього шорстка, темно-сіра.
    І листочки такі,хвилькою - раз, два, три, чотири, п'ять, і знову - раз, два, три, чотири, п'ять.
    А восени на дубі виростають жолуді.
    Ось такі.
    Їх полюбляють білки - ховають собі на зиму у дуплах. І дикі кабани полюбляють теж - ну але вони у парках не водяться.
  - Ні, - зашумів дуб, - ми з тобою ду-у-же різні.

  - Ну то, може, на тебе? - паросток зиркнув на ГОРОБИНУ.
   Але горобина - тонка-тоненька. Весною на її гіллі з'являються білі кетяги цвіту. Гарні, та от біда: пахнуть недуже смачно - фу-у-у! Проте бджолам, здається, вони все одно подобаються. А восени на горобині гойдаються червоні кетяги ягід. Точніше - руді.
Ось такі.
   Терпкі, якщо їх розкусити. Зате пташки ласують ними цілу зиму. І дякують, якщо чемні.
  -Ні, ні, ні, - усміхнулася горобина. - Ти не мій паросток, точно знаю.

   Порозмовлявши з березою, дубом, горобиною, паросток звернувся до інших дерев — липи, клена, ясена, явора, каштана, тополі і верби. Але він ні на кого з них не був схожий. І ось нарешті...

— Ой, твої листочки такі ж, як у мене! — здивувався паросток. — Як тебе звуть?
— Я — ГІ́НКГО.
— Гін-к-го? Гін-кго?
— Авжеж, гі́нкго. Це слово означає «срібний абрикос», то можеш називати мене так.
— Краса-а-а... І я на тебе схожий?!
— Так. Ти схожий на мене, бо ти — мій паросток. Я чекало на тебе багато-багато років. Тепер я щасливе.      Бо щастя — це знайти у цьому світі когось схожого на себе. Хоча б листочками, хоча б тріщинками на корі…